Історія справи

Постанова ВГСУ від 03.12.2014 року у справі №910/17223/13
Постанова ВГСУ від 01.07.2014 року у справі №910/17223/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2014 року Справа № 910/17223/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Демидової А.М.,

суддів Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

Алєєвої І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПриватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія "на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 19.03.2014 р. (судді Синиця О.Ф., Зеленін В.О., Ткаченко Б.О.)у справі№910/17223/13 господарського суду міста Києваза позовомПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" доПриватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія "провідшкодування шкоди в розмірі 27 470 грн. 83 коп.за участю представників: від позивачане з,явилисьвід відповідачаЛабик Р.Р., довіреність №85 від 20.11.2013 р.

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група" (далі - ПрАТ "СК "УСГ") звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія" (далі - АТ "УОСК") про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу в сумі 27 470 грн. 83 коп.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.11.2013 р. в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, оскільки позивачем не надано доказів звернення до відповідача з вимогою про виплату страхового відшкодування, що свідчить про ненастання строку виконання відповідачем своїх зобов'язань, а відтак і не порушення відповідачем прав позивача.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2014 р. апеляційну скаргу ПрАТ "СК "УСГ" на рішення господарського суду міста Києва від 11.11.2013 р. задоволено, вказане рішення скасовано частково, позов задоволено частково, стягнуто з відповідача 26 960 грн. 83 коп. страхового відшкодування, 1 688 грн. 56 коп. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви, 896 грн. 54 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, в іншій частині рішення залишено без змін.

Не погодившись з постановою, прийнятою господарським судом апеляційної інстанції, АТ "УОСК" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2014 р. та залишити в силі рішення господарського суду міста Києва від 11.11.2013 р.

Касаційна скарга мотивована неправильним визначенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 10.06.2014 р. касаційну скаргу АТ "УОСК" прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 17.06.2014 р.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 17.06.2014 р. розгляд касаційної скарги відповідача відкладено на 01.07.2014 р.

У судове засідання 01.07.2014 р. з'явився представник відповідача.

Представник позивача в судове засідання не з,явився, причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З врахуванням вищенаведеного, судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представника позивача.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі, просив постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2014 р. скасувати, рішення господарського суду міста Києва від 11.11.2013 р. залишити в силі.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, заслухавши представника відповідача, дослідивши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Предметом судового розгляду по справі №910/17223/13 є позовні вимоги про стягнення страхового відшкодування в розмірі 27 470 грн. 83 коп.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 15.02.2012 р. між ПрАТ "СК "УСГ" (страховик) та ОСОБА_3 (страхувальник) укладено договір страхування наземного транспорту №28-2840-12-00054, відповідно до якого застраховано майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом - "Nissan", державний номер НОМЕР_1.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 10.01.2013 р. на перехресті вул. Набережно-Лугова - Оленівська в місті Києві, відповідно до калькуляції "Audatex" вартість відновлювального ремонту автомобіля "Nissan" склала 28 843 грн. 62 коп., а згідно рахунку №00097 від 11.01.2013 р. ТОВ "Автоальянс Київ", вартість відновлювального ремонту автомобіля "Nissan" склала 28 826 грн. 98 коп.

Відповідно до рахунку-фактури, калькуляції, страхового акту та платіжного доручення №2128 від 08.02.2013 р., які містяться в матеріалах справи та досліджувались господарськими судами першої та апеляційної інстанції, позивачем було виплачено страхове відшкодування у розмірі 27 470 грн. 83 коп.

Постановою Подільського районного суду м.Києва від 24.01.2013 р. ОСОБА_4 визнано винним у скоєнні 10.01.2013 р. правопорушення за участю автомобілів "Nissan" та "ЗАЗ".

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб, внаслідок експлуатації автомобіля "ЗАЗ" за полісом №АЕ/1295647 застрахована відповідачем.

Проаналізувавши спірні правовідносини, які виникли між сторонами по справі, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла наступних висновків.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Згідно із ч. 1 ст. 509 вказаного кодексу, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Кредитор у зобов'язанні може бути замінений у випадках, встановлених законом, що передбачено ч. 2 ст. 512 Цивільного кодексу України.

Такий випадок встановлено ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" згідно із якими до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до правового висновку, який міститься в постанові судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 25.12.2013 р. у справі №6-112цс13 при виплаті страховою компанією страхового відшкодування згідно ст. 993 Цивільного кодексу України до неї переходить право вимоги потерпілого, а не відбувається набуття такого права в порядку регресу.

Таким чином, зі змісту наведених правових норм, вбачається, що у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика переходить право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача.

Отже, вказані правовідносини за своєю природою є заміною кредитора у зобов'язанні, що передбачено п. 4 ст. 512 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, колегія суддів вважає необґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про наявність у позивача з моменту здійснення страхової виплати права пред'явлення регресного позову до особи відповідальної за заподіяну шкоду, в той час як мала місце заміна кредитора у зобов'язанні, а до позивача перейшли права в обсязі, належному первісному кредитору (потерпілому в ДТП).

Доводи позивача про наявність іншої судової практики відхиляються судом, оскільки, вказана практика свідчить про неоднакове застосування судами одних і тих самих норм матеріального права, результатом дослідження якого, став правовий висновок, викладений в постанові судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 25.12.2013 р. у справі №6-112цс13, про те, що, внаслідок проведення виплати страхового відшкодування відбувається саме заміна кредитора в зобов'язанні.

Судами встановлено, що позивачем виплачено на користь потерпілого в ДТП страхове відшкодування у розмірі 27 470 грн. 83 коп., а тому у спірному зобов'язанні згідно ст. 512 Цивільного кодексу України відбулася заміна кредитора - страхувальник (ОСОБА_3) передав страховикові (ПрАТ "СК "УСГ"), який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки.

Цивільно-правова відповідальність винуватця ДТП була застрахована АТ "УОСК" (поліс №АЕ/1295647), а тому правовідносини між потерпілим та страховиком за полісом ОСЦВВТЗ (відповідач) регулюються Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (надалі - "Закон").

Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, заміна кредитора в зобов'язанні не змінює їх суті та норм, якими вони регулюються, а тому, страхова виплата має проводитися відповідачем на користь позивача в порядку та строки, визначені Законом та ст. 1194 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 вказаного кодексу якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 35.1 ст. 35 Закону визначено, що для отримання страхового відшкодування особа, яка має право на відшкодування, подає страховику (або якщо страховик невідомий - МТСБУ) відповідну заяву.

Наведена норма поширюється і на позивача, який в силу проведеного відшкодування на користь потерпілого, згідно ст.ст. 512, 514 Цивільного кодексу України став новим кредитором у зобов'язанні, що виникло внаслідок заподіяння шкоди - тобто особою, яка має право на відшкодування в розумінні Закону.

Згідно із п. 36.1 ст. 36 Закону страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Пунктом 36.2 статті 36 Закону передбачено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний:

- у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

- у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Тобто, в даному випадку строк виконання зобов'язання страховика за полісом ОСЦВВТЗ обумовлений спливом визначеного Законом строку після подачі заяви.

Таким чином, момент виконання зобов'язання страховика за полісом ОСЦВВТЗ (відповідача), що виникло внаслідок заподіяння шкоди при ДТП, і право вимоги, яке мав потерпілий, перейшли до страхової компанії, яка провела виплату (позивач), пов'язаний із направлення заяви в порядку п. 35.1 ст. 35 Закону.

Як вбачається з матеріалів справи, досліджено судами попередніх інстанцій та не заперечується сторонами, позивач не звертався з відповідною заявою до відповідача. Отже, строк виплати страхового відшкодування в розмірі 27 470 грн. 83 коп. не настав.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з господарським судом першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ПрАТ "СК "УСГ" у справі №910/17223/13.

Колегія суддів Вищого господарського суду України також вважає правильним висновок місцевого господарського суду стосовно того, що згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України умовою задоволення позову і захисту прав та інтересів позивача, є встановлення факту порушення, невизнання або оспорювання цивільного права останнього.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 р. №15-рп/2002, зазначено, що кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Зі змісту вищенаведеного вбачається, що позивач має право на звернення до суду. Вказане право ПрАТ "СК "УСГ" реалізовано шляхом подання позову про відшкодування шкоди в господарський суду міста Києва, за яким порушено провадження.

При цьому, колегія суддів звертає увагу сторін на те, що вказане рішення Конституційного Суду України не визначає момент, з якого суб'єктивне право позивача є порушеним відповідачем та не регулює питання матеріального права в частині настання строку виконання грошового зобов'язання.

Визначення законом чи погодження сторонами договору строку настання зобов'язання не свідчить про встановлення досудової процедури вирішення спору, а подача позову не може змінювати встановлений строк виконання цивільно-правового зобов'язання.

Отже, порушивши та неправильно застосувавши норми матеріального та процесуального права, та застосувавши до спірних правовідносин норми матеріального права, які не підлягали застосуванню, господарський суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків та прийняв рішення, яке підлягає скасуванню.

Згідно ст.ст. 1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє на підставі вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи лише застосування ними норм матеріального та процесуального права. При цьому, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Помилковий висновок суду першої інстанції про набуття позивачем права вимоги в порядку регресу, який зроблено до правового висновку Верховного Суду України у постанові від 25.12.2013 р. у справі №6-112цс13, з огляду на ухвалене рішення про відмову в задоволенні позову на підставі правильного висновку про ненастання строку виконання відповідачем свого зобов'язання по виплаті страхового відшкодування, не може бути підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, а тому останнє підлягає залишенню в силі.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, з позивача підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями, 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2014 р. у справі №910/17223/13 скасувати.

Рішення господарського суду міста Києва від 11.11.2013 р. у справі №910/17223/13 залишити в силі.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" (03038, м.Київ, вул.Івана Федорова, 32-А, код ЄДРПОУ 30859524) на користь Приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія " (03056, м.Київ, вул.Борщагівська, 145, код ЄДРПОУ 23734213) 913 грн. 50 коп. судового збору за розгляд касаційної скарги.

Видачу відповідного наказу доручити господарському суду міста Києва.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді: А.С. Ємельянов

І.В. Алєєва